від 3 ГРУДНЯ 2008
6 грудня виповниться 137 років з дня народження українського письменника, публіциста, перекладача та історика Миколи Вороного. Останні роки його життя були тісно пов’язаним з Кіровоградщиною. Висвітленню цього зв’язку зокрема і постаті Вороного загалом присвятив своє засідання Український клуб 3 грудня.
Гостями зустрічі були голова кіровоградського осередку Спілки письменників України Василь Бондар та співробітник кіровоградського відділення СБУ Федір Шепель.
Протягом довгого часу точна дата й обставини смерті Миколи Вороного були нез’ясованими. Було відомо, що останні роки свого життя письменник провів у місті Новоукраїнка Кіровоградської області. Саме там Вороний попав під хвилю репресій 1938 року. Як повідомив Ф.Шепель, пошукати відомості про смерть Вороного в кіровоградських архівах першому спало на думку літературознавцеві професору Леонідові Куценку. Він знайшов документи про те, що Миколу Вороного було арештовано НКВС за звинуваченнями в участі в контрреволюційній організації й невдовзі розстріляно 7 червня 1938 року разом з тринадцятьма іншими мешканцями Кіровоградщини. До цього відкриття називалися різні дати та обставини загибелі письменника.
Точне місце розстрілу та поховання Вороного є невідомими, однак, як зазначає пан Шепель, оскільки у справі Миколи Вороного жодного іншого міста, крім Кіровограда, не згадується, то є підстави вважати, що розстріл відбувся саме в нашому місті. Загалом, місця поховань репресованих здебільшого є невідомими. На думку Ф.Шепеля, цілком імовірно, що одне з таких поховань може знаходитися на фортечних валах у Кіровограді.
В.Бондар висвітлив певні обставини життя Вороного в Новоукраїнці. Письменнику відмовляли в будь-якій роботі й виживав він лише за рахунок написання лібрето до відомих опер. Микола Вороний багато часу проводив у новоукраїнській районній бібліотеці, де 2004 року на його честь було встановлено меморіальну дошку.
Гості зустрічі також розповіли багато фактів з історії діяльності каральних органів НКВС, зокрема про процес ведення судової справи, винесення та виконання вироків. «Дивує одне, - зазначив Ф.Шепель, - наскільки схожими були протоколи допитів Гестапо та НГБ. Одні й ті ж самі питання!». В.Бондар розповів про факт, коли до 20 річниці Жовтневої революції 1937 року однією людиною з одного пістолета було за три дні розстріляно 1111 репресованих. Не менш вражаючим був факт, що якщо на початок 1937 року розстрілювали близько 4% від загальної кількості арештованих, то на середину 1938 року розстрілювали вже 94%.
Причиною того, що точна дата загибелі репресованих, як у випадку з Миколою Вороним, була невідомою, є, зокрема, й те, що служби, які займалися каральними операціями, та й тогочасна влада загалом, намагалися навмисне «розпорошити» смерті репресованих по роках, щоб якоюсь мірою зменшити приголомшливі для свідомості цифри. Так, як повідомили В.Бондар та Ф.Шепель, в архівних справах часто зустрічається листування слідчих з родинами розстріляних. На запити членів родин репресованих про долю своїх близьких часто повідомлялися хибні дані, наприклад, про їх смерть далеко за межами України від запалення легенів, хоча у справах засуджених вже містилися довідки про розстріл кількарічної давнини, і ті, хто писав такі відповіді, свідомо приховували ці факти від рідних.
Після розвінчання культу Сталіна та перших реабілітацій репресованих (Миколу Вороного також було реабілітовано в цей час) на офіційному рівні було проведено ряд процесів, метою яких було засудити виконавців каральних операцій. Однак, як повідомили гості зустрічі, багато хто з тих, кого нібито хотіли притягти до відповідальності, або померли, або десь переховувалися, тож насправді кількість тих, кого таки було засуджено, є дуже незначною.
Постать Миколи Вороного, очевидно, все ще лишається актуальною й лишатиметься такою до того часу, поки існуватиме проблема повернення й збереження національної пам’яті. А вирішується вона – і не в останню чергу – через звернення до тих, хто цю пам’ять утверджував ціною власного життя. Ярослава Стець
|
