Пафосності й народництва, що неодмінно супроводжують більшість заходів, пов’язаних із яким-небудь культовим для української культури іменем, авторам і учасникам вистави «Стусове коло» вдалось уникнути. Глядачі не побачили ні Стуса-жертви, ні Стуса-мученика, ні Стуса-ікони. Як це вдалося – важко пояснити, адже йдеться про поета, чия реальна доля за рівнем трагічного може лягти в основу сюжету серйозної драми. Вочевидь, будь-яке однобічне й клішоване трактування видалось авторам ознакою поганого смаку, натомість глядачеві запропонували сприйняти побачене-почуте в якості шматків пазлу і спробувати самостійно скласти в своїй свідомості образ Стуса.

Мистецька акція «Стусове коло» в рамках туру завітала до Кіровоградського обласного музично-драматичного театру 4 квітня. І показала, як можна якісно по-новому вшановувати пам’ять поетів.
Інтерпретація постаті Василя Стуса відбувалася на рівні кількох зрізів, власне у виставі - «кіл». Це коло дитинства, коло поезії, коло любові, коло смерті. Всі ці кола-зрізи наповнювалися змістом посередництвом монологів Дмитра Стуса, сплетених з уривків вражень, спогадів, розмов із найближчими людьми, далі розкривалися через звернення до образу самого Василя Стуса, що його втілював Роман Семисал. Завершеності кожному колу додавало музичне оформлення у виконанні сестер Тельнюк та їхнього гурту.
У виставі – мінімум освітлювальних ефектів і декорацій, їхня роль – не відволікти від змісту, не зашкодити сприйняттю головного. А головним, безперечно, видається слово.

Сценічна динаміка мінімалістична, у виставі немає чітко вираженої зовнішньої дії, натомість на першому плані – дія внутрішня, той внутрішній шлях, що його проходить кожен і що є набагато важливішим за шлях зовнішній.
Впродовж всієї вистави на великому моніторі демонстрували фотографії, уривки з листів і документів, рукописи творів Василя Стуса. Від такого поєднання слухового й зорового творення образу поета зала наповнюється відчуття Стусової присутності.
Все, що відбувалося на сцені, було добре скомпонованим і вмотивованим дійством, кожен елемент якого виконував свою роль і гармонійно доповнював інший.

Вистава видається зробленою для глядача творчого, який хоче не тільки сприймати готове, але й сам брати участь у процесі творення, розставляючи свої власні акценти. Така собі здорова альтернатива нудним офіційним заходам, присвяченим тому чи іншому письменникові. Тоді як на різноманітних вечорах пам’яті головною дійовою особою залишаються ті, хто хоче показати, як він вміє шанувати, у «Стусовому колі» - в центрі лишається поет і поезія. Нічого зайвого.