 Громадська пошукова організація «Звезда» от уже кілька років регулярно досліджує місця бойових дій Другої світової війни в кіровоградській області. Хлопці роблять гідну поваги справу: знаходять убитих радянських воїнів, чиї покинуті тіла ще з тих часів лежать по всіх-усюдах, та сприяють їх перепохованню з усіма належними почестями на цвинтарях. Для цього члени загону вивчають історію воєнних дій і виїжджають на місце того чи іншого бою.
Цього разу пошуковці запросили взяти участь у розкопках кіровоградських журналістів, а також членів кіровоградських громадських організацій «Січ» та «НББ». Для спільних пошукових робіт обрали посадку поблизу райцентру Петрове, біля річки Інгулець. Там, згідно з історичними джерелами, у 1943-44 роках протягом шести місяців тривали бої Червоної та німецької армій.
На місце пошуків виїхали близько 5 години ранку. Уся експедиція розмістилася в двох автомобілях – «Ниві» та «Газелі» (в останній машині їхала «Гречка»). Дорога до селища Петрове була не надто довгою.
Уже по 8-ій годині ранку в кількох кілометрах від райцентру «Газель» відмовилася їхати розм’яклою дорогою, і нам, її пасажирам, довелося розсікали болотяку пішки, кому – кирзою, а кому й босяка, за відсутності пристойного взуття для прогульки справжнім українським степом в сезон дощів. Наші речі перевезла «Нива», а «Газелі» довелося повертатися в Петрове. Поки частина нашої групи добиралася на своїх двох (приблизно 1,5-2 км), решта загону встигла зробити на місці мінімальні приготування. Посеред невеличкої галявини розклали імпровізований стіл – банер часів минулих виборів та шмат брезенту.
Поснідавши, чим Бог послав (а це були, в основному, взяті з дому бутерброди), загін з двадцяти чоловік став до праці.
- На сьогодні в планах пройти посадками, які розташовані повз фронтові дороги на місці бойових позицій радянських військ, - розповів «Гречці» командир пошукового загону «Звезда» Олексій Бабушкін. - За нашими даними, з різних причин в посадках ще й досі знаходяться рештки бійців, не похованих за християнським звичаєм. Наша задача – пройти посадкою, уважно вивчаючи поверхню метр за метром, і, при виявленні хоч якихось ознак, перевірити дану територію, знявши і просіявши ґрунт.
Зі спорядження ми мали спеціальні та саперні лопати, шпателя, садові граблі. Руки захистили рукавичками. Розділилися на дві групи. Перша йшла попереду і ставила маячки всюди, де траплялося щось цікаве, друга намагалася знайти на тих місцях рештки загиблих. Близько десятої години знайшли першого бійця.
Залишки черевиків і кістки ніг та рук – це все, що лишилося по ньому за десятки років. Як розповіли досвідчені пошуковці, рештки цього бійця, найпевніше, десятки разів перекидали з поля в посадку, і навпаки.
- Очевидно, після загибелі місцеві мешканці зняли з нього одяг і продали на місцевому базарі, потім пригорнули землею, - пояснює Олексій Бабушкін. - Після війни позбирали голови, а решту лишили тваринам і Бог знає кому… Цього бійця вже перекопували, і не раз, кістки років 30 валяються простонеба, а все, що можна було знайти поруч – забрано.
За півгодини рештки першого бійця зібрали й спакували до великого білого мішка. Робота продовжувалася.
Ще одна знахідка: багато кісток на поверхні – «розорена», тобто вже розкопана "могила". Зовсім поруч – третя і четверта, на відміну від попередньої – геть не торкані і визначені лише за просадкою ґрунту.
Дивне видовище: молодий чоловік, років 25-ти (судячи зі стану його зубів), лежить на півметровій глибині вже приблизно 66 років. Все ідеально збереглося, навіть видно позу в якій він загинув. Спочатку очистили ліву ногу, потім – решту тіла. Всі кістки на своїх місцях, між ребрами – цілий патрон від гвинтівки, очевидно, він лежав у кишені загиблого. У правій частини грудної клітки – німецька куля , можливо, саме вона спричинила смерть. Серед решток – просмалений шмат одягу (зберігся завдяки природному консерванту), кілька заіржавілих ґудзиків від кителя, пряжка від галіфе і залишки кирзових чобіт. Солдат лежав обличчям до землі, руки зігнуті в ліктях і притиснуті до тіла. Очевидно, його добивали: про це свідчить розбитий череп.
   
- Це була звична практика: коли бій закінчено, проходили полем і штрикали штик-ножем в голову, або добивали прикладом, - розповідають пошуківці. - Щоб, коли ти найменше того чекаєш, якийсь контужений «герой» не вскочив з криком «ура!» і не почав стріляти тобі в спину чи закидувати гранатами. Це війна…
Потім трохи потомлені пошуковці пообідали, натягнули тент від дощу, що збирався, і продовжили шукати та відкопувати бійців. Загалом цього дня вісім воїнів Червоної армії отримали шанс бути похованими по-людськи, а не валятися, як сміття, а часто й поруч з ним, у посадках.
Додому рушили по 8-ій годині вечора. Трохи зморені, але десь і задоволені собою. Хоч невелику, але добру справу ми все ж таки зробили. А могли змарнувати цей день біля телевізора чи за пляшкою пива.
Спробуйте й ви робити добрі справи, коли випадає нагода. Приєднатися до загону можна будь-кому, головне – бажання.
- Ми не запрошуємо нікого до пошукових експедицій і не рекламуємо себе, нас самі знаходять, - пояснює Олексій Бабушкін.
Юрій, постійний учасник пошукового загону, про «Звезду» дізнався з Інтернету. «У загоні я от уже близько двох років, - розповідає Юрій. - Ми виїжджаємо на пошуки приблизно раз на тиждень. Основний кістяк загону – шість чоловік. За час роботи пошуковою групою було перепоховано 800 чоловік, а за останні 2 роки – приблизно 300 бійців».
Віднайдені за цей день рештки солдат Червоної армії, разом з іншими, поховають за християнським звичаєм та з військовими почестями 22 червня на Фортечних валах.
|
